Por Ruslana Lotsman | Руслана Лоцман
Enquanto esteve no Brasil, Ruslana Lotsman, artista emérita da Ucrânia, doutora em Ciências Pedagógicas, professora associada da Universidade Dragomanov, escreveu um belo relato de viagem, compartilhado pelo ex-presidente da Representação Central Ucraniano Brasileira, Vitorio Sorotiuk.
Decidimos então também trazer às páginas deste informativo este diário de viagem que contém impressões da artista sobre o Brasil e sobre o trabalho da comunidade ucraniana em preservar as tradições e a cultura de seu país. Como o relato é longo, o dividimos em várias partes que serão, mês a mês, reproduzidas aqui, em ucraniano e em português, com tradução livre do ChatGPT.
Confira abaixo a sexta parte:
Parada 5: O colégio e a cachoeira de São João
“Sejam bem-vindos” – leio a inscrição na entrada do colégio Orestes Preima, onde chegamos com Oksana Yadvyzhak e Marta Belo. Marta ensina língua ucraniana aos alunos daqui. Estava previsto que apenas uma turma assistisse ao concerto, mas acabou lotando como se fosse um estádio inteiro. Fui avisada de que nem todos entendem ucraniano ou inglês. Por isso, começo a usar a linguagem de sinais e peço para Marta traduzir o conteúdo das canções para o português.
“Lua no céu brilho de estrela” – canto as duas primeiras frases da lírica ucraniana “Misyats na nebi”, para que compreendam a essência da canção. Penso que seria muito útil criar um aplicativo com músicas ucranianas e legendas em português – e realmente, isso faz muito sentido.
No fim do concerto, algumas pessoas vêm tirar fotos comigo e viramos amigos. Talvez passem a ouvir as canções e compreender um pouco mais da língua de seus antepassados. Uma menina me disse em inglês algo assim: “Quero cantar como você.” Prometi na hora que a aceitaria na minha turma de canto, mas, para isso, ela teria que ingressar na universidade em Kyiv.
A propósito, Oksana estudou em Lviv, na Universidade Católica, por isso entende bem o ucraniano. Ainda assim, tem vergonha de falar e diz que a língua dos pais soa arcaica e distante do ucraniano atual. Tento convencê-la da importância de preservar a fala herdada dos pais – temos até um projeto dedicado a isso, realizado com a Fundação Canadá-Ucrânia: “Preserve a língua e a cultura da sua avó”.
Oksana, com seu carro que tem um adesivo de uma pêssanka (ovo decorado tradicional), nos leva à próxima parada, a cachoeira de São João. Na entrada, somos recebidas por uma imensa pêssanka, do tamanho de uma pessoa. Lembro do Museu em Kolomyia e começo a cantar. Na recepção, duas pessoas sorriem e reconhecem as canções que ouviram de seus parentes mais velhos.
Seguimos em direção à cachoeira, e começo a cantarolar uma música de Volodymyr Ivasyuk. Minhas amigas de Prudentópolis escutam ao longo do caminho pela floresta. Pergunto à Oksana e à Marta se existe alguma canção sobre o pinheiro-do-paraná (araucária), uma árvore muito comum por aqui, que cresce em forma de guarda-chuva e lembra nosso endro. Brinco dizendo que é por isso que tem tanto “ukropchyk” aqui, ou seja, tantos “ukrs” (ucranianos). Até vi um “Ukrabar”, em Curitiba, onde servem deliciosos holubtsi (rolinhos de repolho recheados).
Voltamos do passeio musical à cachoeira, que impressiona pela sua beleza e segue em um longo rio, cujo percurso é ladeado por vilarejos onde há muito tempo vivem ucranianos – e é ali que hoje ressoa nosso canto ucraniano.
Texto original em ucraniano:
Зупинка 5: Колегіум та водоспад святого Йвана. «Ласкаво просимо» – читаю надпис до колегіуму Orestes Preima, куди ми приїхали з Оксаною Ядвіжак та Мартою Бело. Марта навчає української мови тутешніх учнів. На концерті мав бути один клас, але зібрався повен стадіон. Мене попередили, що українську та англійську розуміють не всі. Отож я починаю включати мову жестів та прошу Марту перекладати зміст пісень португальською.
«Lua no céu brilho de estrela» – співаю дві перші фрази української ліричної «Місяць на небі», аби розуміли суть. Треба робити мобільний додаток з україноспіву португальськими субтитрами – думаю я і це справді актуально.
Вкінці концерту підходять фотографуватися бажаючі, які питають мій псевдонім в інстаграмі. Задружились. Може, будуть слухати пісні і трохи більше розуміти мову пращурів. Принаймні, одна дівчина англійською мені сказала приблизно так: «Я хочу співати, як ви». Я одразу їй пообіцяла, що візьму до себе у вокальний клас, але треба поступити в університет в Києві.
Оксана Ядвіжак, доречі, навчалась в Львові у католицькому університеті і тому добре розуміє українською. Втім, соромиться своєї розмовної і каже, що мова їх батьків виглядає застарілою та відсталою від сучасної української літературної. Я переконую її про важливість збереження батьківського говору, бо в нас цьому присвячений цілий проект, який реалізуємо з Канадсько-Українською Фундацією «Збережи мову і культуру своєї бабусі».
Оксана на авто, що має наклейку з писанкою, везе нас далі – до водоспаду святого Йвана. При вході нас зустрічає велична, в людський зріст, писанка. Я згадую музей писанки в Коломиї і починаю співати. На рецепції туристичного центру двоє посміхаються і впізнають пісні, які чули від своїх старших родичів.
Ми йдемо до водоспаду і мені намугикується «Ой водо-водограй, грай для нас, грай» Володимира Івасюка. Мої прудентопольські подруги по дорозі лісом слухають концерт про українські дерева. Я питаю в Оксани та Марти, чи є пісні про пінейру – дерево, що досить поширене тут, росте вгору парасолькою і нагадує наш кріп. Жартую, мовляв, тому тут так багато укропчиків, тобто нас укрів. Навіть укро-бар бачила в Куритибі і там готують смачні голубці.
Ми повертаємось з пісенної екскурсії від водоспаду, який вражає красою і далі перетікає довгою рікою. Вздовж тої ріки і ще її сусідньої – села, де живуть віддавна українці і тут лунає наш україноспів сьогодні.
